Найліпша позиція у будь-якій командній грі – не нападник, не захисник і не тренер. Найліпша позиція – вболівальник перед телевізором. По-перше, йому комфортно. По-друге, він краще всіх знає, як кому треба грати. Зрештою, він практично нічим не ризикує – хіба в разі програшу команди трошки зіпсується настрій. Але і в цьому випадку він може авторитетно сказати: «Я ж вам казав!..»
Євроінтеграція України – звісно, не спортивна гра. Тут немає розподілу на команду і трибуни. Тут всі – на полі, всі – у грі. І результат один, на всю країну. І кількість охочих посісти позицію вболівальника перед телевізором буквально зашкалює – у тому числі серед політиків і громадських діячів.
Між іншим, успіх європейської інтеграції залежить якраз від того, чи зможемо ми консолідувати зусилля всіх суб’єктів – влади, бізнесу та громадянського суспільства – для побудови конкурентоспроможної держави європейського зразка. Мабуть, це головний висновок, який можна зробити, підбиваючи підсумки євроінтеграційного року, що минає.
Ще на початку 2018-го ми були свідомі того, що просування шляхом євроінтеграції буде складнішим, ніж у попередні роки. Ми розуміли, що цьогоріч не буде таких гучних «перемог», як торік, коли Угода про асоціацію вступила у силу, а українці отримали змогу подорожувати у Європу без віз. Ми розуміли, що нас чекає кропітка, рутинна робота з впровадження принципів і стандартів ЄС у повсякденну практику та місяці переговорів для вироблення нового амбітного порядку денного. До того ж, фактичний початок передвиборчого циклу та перспектива надмірної політизації всіх питань, пов’язаних з реформами і європейською інтеграцією, оптимізму не додавали.
Та наприкінці року ми можемо констатувати: ні втома від важливих завдань, ні примара електоральної кампанії, ні недостатність фахівців у міністерствах не змогли зупинити рух України у європейському напрямку. На Раді асоціації України та ЄС, яка відбулася 17 грудня у Брюсселі, було зафіксовано прогрес українських реформ, незмінність підтримки з боку Євросоюзу, а також ухвалено важливі рішення для поглиблення інтеграції.
З чим ми прийшли на Раду асоціації та про що домовилися?
Наші європейські партнери були одностайні: за останній рік Україні вдалося досягти конкретних результатів у сфері реформ. Йдеться і про децентралізацію, і про боротьбу з корупцією, і реформування енергетичного сектору та державної служби. Не лишилися непоміченими і наші успіхи в освітній, медичній і пенсійній реформах. Звісно, не всі зміни відбуваються так швидко, як би хотілося. І не завжди реформи відразу дають той результат, на який розраховували. Ключове одне: не зупинятися і продовжувати працювати.
Цього року ми запропонували ЄС цілковито новий підхід – запустити процес інтеграції у пріоритетних секторах. Курс на секторальну інтеграцію було закріплено на 20-му саміті Україна-ЄС у липні цього року. Відтоді ми наполегливо працювали над розробкою конкретних пропозицій для поглиблення співпраці у сфері цифрової економіки, юстиції, свободи та безпеки, митної лібералізації, а також інтеграції енергетичних ринків України та ЄС.
Наші аргументи почули у Брюсселі. Уже у першому півріччі 2019 року ми оновимо Угоду про асоціацію у сфері енергетики до рівня, який відповідатиме нашій головній меті – бути частиною енергетичного ринку ЄС. Це важливо. Ми вже давно наполягали на необхідності оновлення додатків до Угоди про асоціацію. Право ЄС розвивається, і наша Угода теж має оновлюватися. Україна повністю змінила умови функціонування ринків газу та електроенергії – ми готові грати за європейськими правилами. Інтеграція енергетичних ринків України та ЄС зробить нас сильнішими перед будь-якими енергетичними атаками Кремля.
Українці довели, що варті довіри. Уже понад рік ми подорожуємо до ЄС без віз. Наразі у ЄС відсутні суттєві зауваження щодо функціонування «безвізу». Всі побоювання про зловживання та наплив мігрантів виявилися міфом. Ми прагнемо поглибити співпрацю з ЄС для спільної протидії сучасним безпековим викликам. Уже незабаром розпочнуться консультації щодо приєднання України до ініціатив та агентств у сфері кібербезпеки та кіберзахисту, захисту прав людини в інтернеті, належного облаштування українського кордону відповідно до європейських стандартів.
Особливої згадки заслуговує наш прогрес у сфері цифрової економіки. Україна вже впроваджує європейські стандарти щодо електронної ідентифікації та комерції. Ми готові до інтеграції наших ринків телекомунікаційних послуг: незабаром до України прибуде експертна місія, яка оцінить нашу цифрову інфраструктуру, і ми разом визначимо практичний план дій.
Угода про асоціацію
Останнім часом доводилося чути чимало критики щодо повільного виконання Угоди про асоціацію. Маю зізнатися, мене теж не влаштовує швидкість. Виконання Угоди виявило давні хвороби нашої державної машини: від відсутності культури міжвідомчої взаємодії та фокусування на «поточці» – до домінування персональних та галузевих інтересів над державними.
У лютому цього року ми ухвалили урядово-парламентську Дорожню карту законодавчого забезпечення європейської інтеграції на 2018-2019 роки. Станом на кінець року ухвалено десять законів – ще десять – на різних стадіях розгляду.
Ключові для євроінтеграції законопроекти місяцями лежать «забутими» у парламенті. Тим часом у центрі дебатів опиняються відверто популістські ініціативи, що прямо суперечать положенням Угоди (наприклад, «купуй українське»). А інколи після проходження парламентськими коридорами євроінтеграційні закони зазнають таких змін, що втрачають свою суть. Причини? Маємо потужні галузеві лобі, яким невигідні зміни «правил гри»: є ті, хто ревно оберігає тіньові схеми, які приносять немалі прибутки, дехто вже живе за правилами виборчого сезону, коли будь-яке питання стає предметом торгів та популізму. На жаль, мантра «це потрібно для євроінтеграції», яка дозволяла рухати гори у Верховній Раді одразу після Революції Гідності, втратила свою силу.
Останнє є актуальним і для діяльності Кабінету Міністрів. Багато хто у владі діє за інерцією, сприймаючи європейську інтеграцію лише як один з напрямків, а не стратегічний курс. Європейська інтеграція не може бути сферою пріоритетів та відповідальності лише окремого віце-прем’єр-міністра. Щоб зусилля увінчались успіхом, необхідна пріоритизація відповідного напрямку у кожному міністерстві, у кожному державному органі. Під час ухвалення будь-якого важливого рішення потрібно дати чітку відповідь: чи наближає це рішення нас до європейських стандартів? Чи відповідає воно духу та положенням Угоди про асоціацію? Що дасть громадянам?
Слід визнати: Україна інституційно була не готова до виконання Угоди про асоціацію – найамбітнішої домовленості, яку ЄС коли-небудь підписував із третьою країною. Протягом року ми доклали значних зусиль, щоб це змінити. Зокрема, в межах реформи держуправління в низці міністерств було створено генеральні директорати, які відповідають, поміж іншого, за реалізацію євроінтеграційних політик та виконання Угоди. Станом на сьогодні понад 200 експертів взялися за виконання своїх обов’язків. Тепер справа за політичною волею міністрів – реалізовувати європейський порядок денний.
«Синдром уболівальника»
Останнім часом надто часто доводиться чути риторичне питання: «Чи стали ми ближчими до Європи?». При чому, запитання іноді лунає з вуст політиків, представників влади і громадських діячів – тобто тих, на кому передусім лежить відповідальність за інституційний прогрес України на шляху європейської інтеграції. Напевне, це питання лунатиме і наступного року, під час електоральних кампаній. Очевидний намір спекулювати на повільному темпі інтеграції є у багатьох політичних сил.
Мабуть, не помилюся, якщо скажу: ті, хто використовують євроінтеграцію як політичний аргумент або навіть політичну карту, яку можна розіграти перед виборами, жорстко помиляються щодо настроїв суспільства. Українське суспільство інтегрується до Європи, і цей процес триває невпинно і досить швидко.
Цього року мені довелося багато їздити Україною у межах нашої інформаційної кампанії «Євроінтеграція: сила можливостей». Я мала можливість на власні очі побачити, чого може досягнути активна проєвропейська місцева влада у партнерстві з громадою, як працює сила малої роботи кожного. За допомогою наших європейських партнерів реалізуються сотні проектів від розвитку транспортної інфраструктури, ЖКГ і енергоефективності до підтримки малого і середнього бізнесу тощо. Успіхи регіонів є можливими завдяки рішенням центральної влади, а не всупереч їм, як намагаються переконати окремі місцеві політики.
Здебільшого перед українцями вже не стоїть питання, чи треба інтегруватись. Про це свідчать результати цьогорічних соціологічних опитувань. Більшість населення, а саме 52%, вважає, що Україні потрібно стати членом ЄС, 44% людей вважають себе європейцями, а трохи більше 60% – і це дуже важливий маркер! – вважає, що Україні важливо продовжувати проєвропейські реформи, навіть якщо ЄС не надаватиме державі перспективу членства. З них 39% поділяють таку думку, бо переконані у необхідності цих реформ насамперед для самої України. Тоді як 21% вважають, що в України немає іншого вибору, ніж прямувати в напрямі європейської інтеграції, незалежно від членства.
Таким чином європейська інтеграція стала для українців безумовним імперативом, який не залежить від політичних уподобань і партійних орієнтацій. В абсолютній більшості населення склався консенсус щодо напрямку реформ. Такий консенсус у суспільстві є хіба щодо необхідності боротьби з корупцією – решта ідей не набирає абсолютної підтримки.
Чому ж тоді політики, а іноді й чиновники, дозволяють собі спекулювати на обговоренні цього питання? Чому дозволяють уповільнювати та фактично блокувати бездіяльністю євроінтеграційні реформи? Чому деякі громадські діячі повністю делегували владі завдання прогресу у європейських реформах, навіть не намагаючись перейти зі звичної позиції спостерігача-критика у позицію союзника-лобіста?
У виборчий 2019 рік особливо важливо пам’ятати, що ми всі відповідальні за те, щоб виборений Майданом історичний шанс не був змарнований. А для цього кожному з нас треба подолати всередині себе спокусу залишатися «вболівальником перед телевізором».
Нарешті, зрозуміти, що всі політичні розбіжності та дискусії можуть точитися навколо способів та методів реформування, але не повинні блокувати чи уповільнювати рух стратегічним курсом. І навіть якщо членство у ЄС здається сьогодні недосяжною мрією, відданість європейській ідеї – те єдине, що допомагає змінювати Україну на краще. Адже сила європейської ідеї у тому, що вона орієнтована на людину – підвищення рівня життя громадян, їхньої соціальної та правової захищеності, мобільності, відкриття для них нових можливостей розвитку та самореалізації.
Євроінтеграція – це не про геополітику, це про майбутнє наше та наших дітей.