Початок дії економічної частини Угоди про асоціацію України з ЄС не лише втілює в життя євроінтеграційні прагнення українців, а й знаменує нову сторінку в історії українського бізнесу. Особливе місце нових торговельних відносин належить харчовим продуктам. Їх експорт та імпорт є важливою складовою для обох сторін співробітництва. Однак саме у цій сфері чи не найбільше нюансів.
Чернігівщина може продавати Європі чимало товарів. Серед них чи не найбільша частина — продукти харчування або сировина.
Варто зазначити, що у своєму арсеналі маємо найбільшого експортера крохмалу (98% всього експорту) в Україні — багатопрофільне підприємство «Вимал», керівник якого, Сергій Самоненко, і розповів про деталі міжнародного співробітництва.
Підприємець переконаний, що особливо сподіватися українським виробникам на швидкі величезні здобутки на ринку Європи не варто, а особливо «харчовикам». Адже Угодою передбачено квотування продукції. Тобто далеко не вся кількість товару, яка відповідає усім вимогам, може бути продана закордон безмитно.
Зазвичай це пов’язано з тим, що самі європейці захищають власний ринок, адже мають підтримувати місцевий бізнес.
— Підписання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС — це лише маленька шпарина. Та проштовхнутися у неї таки варто, — зазначає Сергій Самоненко.
Виробництво крохмалю в Україні має свою специфіку. Так склалося, що раніше в країні працювало 17 профільних підприємств, зараз функціонує — п’ять. Тож зосереджені вони виключно на задоволення потреб внутрішнього ринку.
— Більше того, підприємство «Вимал» раніше працювало навіть як імпортер, — каже бізнесмен, додаючи, — однак з кінця 90-х років минулого століття ми таки почали шукати іноземних партнерів для продажу. До слова працюємо з ними і до сьогодні. Це здебільшого Польша, Румунія та країни Прибалтики.
Особливість продажу крохмалю до країн ЄС полягає в тому, що цей продукт чи не єдиний, який не потребує сертифікації для вивозу.
Достатньо розробити та впровадити на виробництві систему керування безпечністю харчової продукції HAССP, а сертифікувати таку систему уповноваженим органом не обов’язково.
Однак не все так просто — підприємство-покупець будь-якої європейської країни може на власний розсуд затребувати, аби продукція, яку вони купують, вироблялась на підприємстві, де раніше впроваджена система НАССР була ще й сертифікована. А враховуючи, що українські підприємства для них новачки з невідомою репутацією, то вони воліють бачити сертифікацію найвищого світового рівня — системи IFS та BRC.
Ці системи не тільки підтверджують реально діючи механізми керування безпечністю продукції, а ще сертифікують соціальні відносини в колективах та вплив на навколишнє середовище.
Втім чернігівські підприємці таки знайшли вихід.
— Так як підприємство уже давно співпрацює з країнами Європи, то постійні партнери рекомендують нас іншим своїм колегам. Таким чином хороша репутація та якісний товар заміняють документ, — акцентує Сергій Самоненко.
Також він каже, що для деяких країн, здебільшого азійських, важливим чинником у виборі економічного партнера є підтримка представників місцевої влади. Тому сприяння облдержадміністрації теж відчутне (співпраця з Китаєм).
Втім, це правило не поширюється на країни ЄС.
Однак місцева влада все ж може полегшити чернігівським підприємцям інтеграцію на нові ринки. Для цього треба створювати умови для розвитку бізнесу, допомагати у вирішені проблемних питань.
Для чернігівських виробників, як і для всіх в країні, головною проблемою для розвитку є ускладнений доступ до електроенергії.